СПІЛКУЙМОСЯ З БАТЬКАМИ
Поради батькам
Режим работи закладу
Телебачення... скільки радощів і скільки хвилювань приносить воно дітям і їх батькам!
Дитина сидить перед телевізором з широко відкритими очима. Вона сміється, підстрибує, хмуриться, активно сприймає і переживає те, що демонструється на телеекрані.
Важко відірвати дитину від екрана. А деякі батьки, зловживаючи, постійно використовують телевізійну «няню». Щоб дитина не заважала, вони саджають її перед телевізором і наказують: «Сиди тихо і дивись». І малюк дивиться всі телевізійні передачі, звертаючись іноді з запитанням: «Мамо, а що таке «астрономія»?», «Що це значить — шлюб?»
Ніхто не може сьогодні заперечити значення телебачення: голубий екран збагачує знання малюків про навколишній світ, активізує мову, спонукає їх до розмов. Але в той же час ми є свідками того, що навіть дитина трьох-чотирьох років проводить за телевізором більше двох годин в день. Деякі батьки навіть годують дитину перед телевізійним екраном і пояснюють: «Моя Оленка краще їсть, коли дивиться телевізор». Телевізор відволікає малюка від активності, гальмує її рухи, в зв'язку з цим вже на ранніх етапах розвитку дитини спостерігається «рухливий голод», сучасні діти більше знають, ніж уміють.
Окремі батьки дивуються: «А що в цьому поганого? Дитина не пустує, не бігає, дома сидить, ще й дізнається багато нового. І дітям добре і батькам спокійно». Але чи справді так добре дітям, як гадають батьки?
Відомо, що дошкільники надзвичайно вразливі. Те, що вони бачать на екрані, ототожнюється із реальним життям; відділити побачене від дійсного вони ще не можуть. Особливо шкідливими для здоров'я малюків є вечірні передачі, які дуже збуджують їх нервову систему. Дитина довго не може заснути. Сон неспокійний, неглибокий, малюк часто прокидається, кричить. Деякі лікарі знаходять у дітей 5—9 років, які щоденно дивились телевізор, від 3 до 5 годин, а у вихідні дні до 6—10 годин, так звану «телевізійну хворобу»: підвищену нервозність, порушення сну і апетиту, втому, біль у животі та ін. Зловживання переглядом телепрограм може викликати судинні й психічні розлади, так звану «телевізійну епілепсію», приступи якої можливі після 2—3 годин безперервного перегляду телепередачі. Ці факти свідчать про небезпечність довготривалого перебування дошкільників перед телеекраном.
Якщо дитина знаходиться перед екраном довше належного часу, можуть виникати негативні зрушення в діяльності організму. Дошкільники можуть дивитись телевізійні передачі 2—3 рази на тиждень без будь-якої шкоди для здоров'я. Якщо дитина була в театрі, на концерті чи в кінотеатрі, то дивитись телепередачу в цей день вже не рекомендується. Перевантаження дитячого організму враженнями негативно позначається на її здоров'ї. Не можна дозволяти дитині дивитись телевізор і після розумового напруження (слухання чи розповідання казок, розгадування загадок та ін.). У вечірні години можна дозволити дивитись лише передачу «На добраніч, діти!», яка заспокоює дитину і готує її до сну. Малюк звикає, що після перегляду «своєї» передачі потрібно готуватись до сну. За півгодини до цього в кімнаті слід створити спокійну обстановку, вимкнути телевізор, погасити верхнє світло, провітрити кімнату. Перегляд «додаткових» передач скорочує сон малюка на 1—2 години. Лікарі відзначають перевтому очей дитини від перегляду телевізійних передач на близькій відстані і в несприятливих умовах. Для попередження зорового перевантаження слід дотримуватись певних гігієнічних умов щодо освітлення кімнати, чіткості зображення і віддалі очей від екрана.
Чим менший екран, тим ближче до нього можна сидіти. Якщо екран телевізора великий, то віддаль очей від екрана не повинна бути меншою ніж 1,2—2 м і більшою ніж 5—5,5 м. Телевізор повинен стояти на рівні очей малюка. Не можна дозволяти дитині дивитись передачі, зігнувшись, сидячи на підлозі чи лежачи на дивані (підлозі). Неправильна поза спричиняє порушення зору і пошкодження хребта. В деяких сім'ях телевізійні передачі дивляться при повній темноті. Цього робити не слід: різкий контраст між світлим екраном і темрявою кімнати стомлює очі, спричиняє напруження зору. Рекомендується дивитись телевізор з підсвічуванням: настільну лампу, торшер розміщують за телевізором або за спиною глядачів, щоб світло не потрапляло в очі, напівосвітлена кімната створює сприятливий фон для очей.
Дитина повинна дивитись лише дитячі передачі і обов'язково у присутності дорослих.
Після перегляду телепередач проводиться бесіда з дитиною, з'ясовується, що вона засвоїла, чи все правильно зрозуміла. Казку, мультфільм чи кінофільм малюк розповідає іншим членам сім'ї — це сприяє розвитку зв'язної мови.
Отже, телевізор виступає помічником батьків у вихованні дитини лише при правильному його використанні.
А.М. Богуш
"Розвиток мови дошкільників
Чому дитина говорить неправду?
У батьків часто виникає питання, чому їхня дитина говорить неправду? Чи може взагалі дитина брехати? Якщо так, то чому в дитячій голівці виникають фантазії?
Тлумачний словничок:
ФАНТАЗІЯ 1. Творча уява. 2. Витвір уявлення; мрія. 3. Нічим не обґрунтована думка, вигадка. Про те, що існує лише в уяві, у мріях, а не в дійсності. 4. Дивний учинок; примха, химера.
БРЕХНЯ 1. Те, що не відповідає правді; неправда. 2. брехні Вигадки, плітки тощо.
Діти намагаються зрозуміти, як мова впливає на їхнє життя. Звісно, за допомогою слів можна зробити багато що: змалювати те, на що ніхто не очікує, образити когось, поділитися своїми думками - можна створити цілий світ. Як тільки дитина починає це розуміти, вона намагається з'ясувати всю глибину питання. І тому діти починають говорити неправду.
Діти - це дуже творчі особистості. Вони придумують історії, які схожі на сон: частина з них правдива або взята з реальності, частина - витвір їхньої творчої уяви. Діти самі погано відрізняють, що в таких історіях правда, а що - фантазія. Зростаючи, вони починають розуміти, де правда, а де ні.
Частіше за все дитина починає говорити неправду на початку третього року життя. Ще вчора такий відкритий і безпосередній, малюк раптом починає хитрувати, ухилятися від своїх обов'язків під надуманими приводами, заперечувати очевидну провину, перекладати свою вину на інших. Це турбує батьків, і вони всіма доступними засобами прагнуть позбавити дитину звички «брехати».
Чи потрібно і чи можна боротися з дитячою брехнею?
Дитяча брехня - одна з найбільш досліджуваних проблем у психології, проте впоратися з нею у повсякденному житті ще нікому не вдавалося. Деякі фахівці вважають, що боротися з брехнею взагалі і дитячою зокрема - марна справа: це частина життя будь-якої вихованої людини. Відчуття такту, хорошого тону, інтереси оточуючих або необхідність компромісу в певних ситуаціях змушують нас час від часу вдаватися до нещирості, «напівправди», а то і повної неправди, приховуючи істинні відчуття і думки.
Дитина починає говорити неправду в період активного розвитку мовлення та уяви. Це найзначніші досягнення в психічному розвитку малюка. Мовлення стає основою формування логічного мислення дитини, а уява дозволяє абстрагуватися від безпосередньо сприйманої реальності і в думках пізнавати те, що не можна побачити або почути, до чого не можна торкнутися. Функції свідомості дитини ніби подвоюються: з одного боку, вона продовжує обстежувати навколишній світ - важке тоне, вогонь горить, а з іншого - освоює світ уяви, гри і фантазій.
Треба знати, що перша, наївна і безпосередня «брехня» - ще не ознака проблеми. Більше того, у певному значенні вона - показник розвитку дитини. У традиціях української культури прийнято засуджувати і зупиняти дитячі обмани. Американські ж мами, наприклад, ставляться до цього філософськи, вважаючи, що коли з інтелектом і соціальною поведінкою у дитини все гаразд, то її вигадки і прийоми - це лише більш зрілі і логічні форми впливу на оточуючих, порівняно зі стилем емоційного тиску, що склався ще в дитинстві (істерики, сльози, випрошування тощо).
Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, але і не варто випускати її з-під контролю. Якщо малюк зрідка вдається до маленьких хитрощів, наприклад, з'ївши видану йому цукерочку, приходить до вас за другою, засмучуючись, що першу потягнув кіт Пушок, краще йому «повірити». Але якщо подібні прийоми стають нормою поведінки, необхідно розібратися у причинах їх виникнення.
Як правило, батьків дивує, що дитина «викручується» у подібних ситуаціях, а не говорить прямо. «Що ж нам для нього - жаль зайвої цукерки?» Швидше за все не жаль, але чи знає про це дитина? Чи не одержувала вона від вас раніше занадто різкої відмови, чи не вислуховувала нудної нотації про здорові зуби і шкоду солодкого? Ви вже й забули про це, а вона пам'ятає і наперед підстраховує себе.
Загалом, втрата безпосередності у стосунках з дорослими - певна ознака того, що дитина успішно розвивається. У неї формуються соціальні емоції: соромливість, тактовність, гордість, відчуття вини. Дозрівання змінює особистість дитини, її поведінку, спонукаючи до своєрідних «обхідних» маневрів, щоб пояснити дорослим «законність» своїх прохань, бажань, вимог. Скільки їх, суворих заборон, якими ви оточили малюка? Якщо їх надто багато, а покарання за провини дуже суворі, то дитина неминуче буде говорити вам неправду.
Які ж причини спонукають дитину говорити неправду?
Дитина говорить неправду, коли:
- почувається в небезпеці;
- боїться наслідків того, що вона скаже правду, і тому говорить неправду, захищаючи себе або інших;
- не хоче відкриватися, показувати, ким вона є насправді;
- не може привернути до себе увагу за допомогою правди, і тому використовує брехню;
- не знає (бо їй не пояснили), у чому різниця між правдою та брехнею, і тому не розділяє реальність і вигадку.
Обман як захист
Одна з причин, що провокує дитячу брехню, - це наш батьківський егоїзм і нетактовність. Ми не вважаємо дитячі ігри серйозною справою і у будь-який момент можемо відірвати дитину від її занять. Благальні слова «зараз-зараз, ну ще хвилиночку», не справляють на нас враження і навіть дратують. Так само безапеляційно відкидаємо ми намагання принести з вулиці грудку снігу, по-особливому вигнуту паличку, гладкий камінчик - справжній скарб, усе це нам видається непотребом і сміттям. І дитина починає захищатися від нас за допомогою вигадки і обману: проносить усе це в будинок потай.
Обман-компенсація
Ще одна форма дитячої брехні - хвастощі. Дитина хвалиться неіснуючими досягненнями, бо хронічно неуспішна в тому, що є головною цінністю не для неї самої, а для її батьків. Дитина стає просто жертвою батьківської пихатості. Від неї дуже багато чого чекають, а вона не в змозі виправдати цих надія і зусиль, що на неї витрачають. Діти - прекрасні психологи, вони тонко відчувають розчарування і роздратування близьких. Їм дуже хочеться відповідати вимогам, що висуваються, але їм це не вдається... Тоді вони і починають «вигадувати» свої успіхи. Наприклад, дитина може заявити батькам, що сьогодні вона була кращою, і вихователь усім ставив її за приклад. Хвалькуватий «брехунець» - це недохвалена дитина. Переступіть через свою суворість і знайдіть мотив частіше захоплюватися дитиною, демонструючи їй свою любов.
Фантазії скривдженої дитини
Часто дитину спонукає до обману уражене самолюбство. Вона дуже чутлива до оцінок оточуючих, їхнього ставлення до себе. І якщо ці оцінки упереджені, або ж дорослий грубий з дитиною, то вона починає огризатися, грубити чи вигадувати історії, що ніби витісняють ці образи. Переінакшуючи болючу для свого самолюбства подію, дитина відчуває полегшення, в уяві «розправляючись» із кривдником, відновлює справедливість, якої не може досягти в реальності. Ми, дорослі, самі нерідко грішимо цим. Було б неправильним зупиняти такі дитячі вигадки, що мають певний терапевтичний ефект і допомагають малюкові справитися із суворою дійсністю. Але, вислуховуючи дитячу «версію» події і морально підтримуючи малюка, варто все ж таки поступово вселяти йому такі думки: треба вміти визнати свою провину, чесних людей завжди поважають за те, що вони не бояться говорити правду.
Старші діти теж люблять вигадувати. Вони розказують небилиці про нібито бачені ними інопланетні кораблі; стверджують, що знають секрет безсмертя і можуть поглядом пересувати предмети. Люблять хвастнути підлітки, та і цілком солідні дорослі теж. Проте потреба злегка прибрехати - не зовсім безпричинний «обман», просто причина не завжди лежить на поверхні: хочеться додати значущості своїй персоні, привернути пильнішу увагу, викликати до себе інтерес, а зробити це інакше не вдається. Проте якщо нестримні фантазії дітей не супроводжуються реальними досягненнями, вони перетворюються на порожню мрійливість: замість того щоб добиватися реальних успіхів, малюк тільки те й робить, що малює у своїй уяві блискучі перемоги, але палець об палець не вдарить, щоб зробити їх реальністю. З таких юних «вигадників» цілком можуть вирости дорослі нероби з великими претензіями. Тому підтримувані у дитини баланс між вигадкою і реальністю все-таки потрібно, і якщо фантазії замінюють йому всі види активності, необхідно повертати її до реальності.
Поради батькам
Поясніть дитині, що правда важлива для Вас. Дайте зрозуміти, що Ви чекаєте від неї правди, навіть якщо зізнатися в чомусь буває складно. Адже правда - це те. що дозволяє людям довіряти один одному, а ви хочете завжди довіряти своїй дитині.
Покажіть приклад чесності. Діти уважно стежать за нами, навіть якщо ми трохи змінюємо інформацію, щоб краще керувати ситуацією. Здається, це так просто - сказати дитині, що телевізор зламаний, коли ви просто не хочете, щоб вона його дивилася! Але не сподівайтеся, що дитина не помітить цієї маленької брехні.
Не обманюйте дитину - ви для неї взірець. Приклад батьків, родичів для дитини не менш важливий за інші виховні методи.
Уникайте наклеювати на дитину ярлик «брехуна». Це звичайно працює з точністю до навпаки. «Наклеюючи» на дитину ярлики, ви підштовхуєте її до підтримки надв'язуваної ролі.
Стати батьками - дуже легко. Бути батьками дуже важко.
МАМО, ТАТО, ТИ І Я, ЛЮБИЙ НАШ САДОЧОК - ОТ І ВСЯ РІДНЯ.
ЖИТТЄВОЮ ДОРОГОЮ ДИТИНУ ВЕДУТЬ ДВА РОЗУМИ, ДВА ДОСВІДИ : СІМ'Я І НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД. ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ " ПРО ДОШКІЛЬНУ ОСВІТУ", ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД , ЗМІСТУ БАЗОВОГО КОМПОНЕНТА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ, ОДНИМ З ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ, ЩО СТОЇТЬ ПЕРЕД НАШИМ ЗАКЛАДОМ, ВВАЖАЄТЬСЯ ВЗАЄМОДІЯ З СІМ'ЄЮ.
У НАШОМУ ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ЗАВДЯКИ СПІЛЬНІЙ СПІВПРАЦІ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ З РОДИНАМИ НАШИХ ВИХОВАНЦІВ СФОРМОВАНИЙ ЗГУРТОВАНИЙ МІЦНИЙ БАТЬКІВСЬКИЙ КОЛЕКТИВ, КОЛЕКТИВ ПОМІЧНИКІВ, ОДНОДУМЦІВ.
СТРАТЕГІЧНА МЕТА ВЗАЄМОДІЇ ВИРАЖЕНА У ФОРМУЛІ :
ДІТИ + БАТЬКИ + ДНЗ = РАДІСТЬ, ЗДОРОВ'Я, КОМФОРТ !
10 правил для батьків
Ці правила були прийняті у Міжнародний рік дитини. Вони містять педагогічні настанови Песталоцці, Фребеля, Черні і враховують сучасний практичний досвід.
1. Любіть свою дитину. Радійте з її присутності, приймайте її такою, якою вона є, не ображайте, не принижуйте, не підривайте її самовпевненості, не піддавайте несправедливому покаранню, не позбавляйте своєї довіри, дайте привід любити Вас.
2. Охороняйте свою дитину. Захищайте від фізичних і душевних небезпек, навіть, коли треба - жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.
3. Будьте гарним прикладом для своєї дитини. Прищепіть їй повагу до традиційних цінностей, самі живіть згідно з ними. Нехай у вашій сім'ї побутують чесність і скромність.
4. Грайтеся зі своєю дитиною. Приділяйте їй якомога більше часу, розмовляйте з нею, грайтеся так, як їй подобається, її гру сприймайте всерйоз.
5. Працюйте зі своєю дитиною. Допомагайте їй, коли вона намагається брати участь у роботі вдома, в саду. Коли дитина підросте, привчайте її включатися в усі роботи по господарству.
6. Покажіть дитині можливості й межі людської свободи. Дайте дитині можливість нагромадити власний досвід, навіть, якщо це пов'язано з певним ризиком. Надмірно опікувана від будь-якої небезпеки дитина нерідко стає соціальним інвалідом.
7. Привчайте дитину бути слухняною. Спрямовуйте поведінку дитини таким чином, щоб її дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим. Дитину потрібно заохочувати до дотримання встановлення правил.
8. Надавайте дитині можливість таких переживань, які матимуть цінність спогадів. Нехай спогад про щасливе дитинство зігріває її все життя.
9. Дозволяйте дитині набувати життєвого досвіду. Нехай навіть не безболісно, але самостійно.
10. Чекайте від дитини тільки таких міркувань, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня свого розвитку і життєвого досвіду.
Любіть дитину, піклуйтеся про неї й пам’ятайте, що саме батьки
створюють успішне, щасливе майбутнє маленької людини.
Успішного та щасливого майбутнього вашому малюкові!
Народна мудрість про родину і дитину
• Без гілок - не дерево, без дітей - не сім'я.
• Де діти, там і радість.
• З дітьми багато клопоту, та без них - і світ не милий.
• Діти - окраса дому.
• За науку цілуй батька й матір в руку.
• Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гарненько.
• Сім синів годую, всім щастя готую.
• Сім дочок - свій таночок.
• Багатодітні батьки рід людський тримають.
• Нащо ліпший клад, коли в сім'ї лад.
• У кого є ненька, у того голівка гладенька.
• Яке коріння, таке й насіння.
• Яблуко від яблуні недалеко котиться.
• Коли дитини не навчити у пелюшках, то не навчити у подушках.
• Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
• Добрі діти доброго слова послухають, а лихі - й дрючка не бояться.
• Як не навчить батько - не навчить і дядько.
• Дитину виховують тоді, коли лежить впоперек ліжка, а коли уздовж, може бути пізно.
Притча «Мудрість батьків»
Приходить до батька молода дівчина і говорить:
- Тату, я втомилася, у мене важке життя, так багато проблем, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил… Що мені робити?
Замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових капсули з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв із води моркву та яйце і налив у чашку кави з третьої капсули.
- Що змінилося? - запитав він свою дочку.
- Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, - відповіла вона.
- Ні, доню моя, це лише поверхневий погляд на речі. Подивися: тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і піддатливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, а змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин – окропу. Так і люди: сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі й ніжні лише тверднуть і зміцнюються…
- А кава? – запитала дочка.
- О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому середовищі і змінили його – перетворили окріп на прекрасний ароматний напій.
Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове й прекрасне, отримуючи користь і знання в такій ситуації.
Школа - це зовсім не страшно
(поради батькам майбутніх першокласників)
1. Поясніть дитині, що дорослі ходять на роботу; для діток робота - дитсадочок, а для старших - школа.
Розкажіть, що всі колись ходили до школи: і бабуся, і дідусь, і мама, і тато.
2. Дуже часто причина негативного ставлення дитини до школи криється у відношенні батьків. Батьки "заражають" дітей своїми хвилюваннями, побоюваннями і малюк починає сприймати школу як невідому загрозу. Налаштуйте дитину позитивно, розкажіть, що у неї з'явиться багато нових друзів, що кожен день вона буде дізнаватися багато цікавого. Згадайте веселі історії зі свого шкільного життя. Можна пограти у "Школу". Нехай учителем у цій грі буде мама чи бабуся, а дитина - учнем, а потім поміняйтесь ролями.
3. Разом з дитиною виберіть найкраще шкільне приладдя: ручки, пенали, зошити, олівці, рюкзак, пластилін, альбоми. Нехай дитина поміряє новеньку форму, відчує себе дорослим, склавши все у рюкзак.
4. Якщо дитина захоче помалювати в новому альбомі чи зошиті, або зліпити зі "шкільного" пластиліну динозаврика - не забороняйте їй.
5. Обов'язково постійно цікавтеся розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей, для цього відвідуйте всі заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з керівником і вчителями школи.
6. Щоденно цікавтеся навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, побачене. Не дратуйтесь із-за кожної невдачі, що спіткає дитину, не карайте і не ображайте її гідність, а допоможіть зрозуміти і усвідомити помилки недоробки і загартуйте її силу волі своєю допомогою і розумінням.
7. Обов' язково надавайте посильну допомогу школі (квіти, озеленення, оформлення кутків класу, ремонт приміщення, участь у концертах, зборах).
Що повинен знати школяр, ідучи до школи:
1. Домашню адресу адресу і телефон;
2. Місце праці батьків, їх посади;
3. Шлях від школи додому і назад;
4. Знати і виконувати правила дорожнього руху, вміти поводити себе на вулиці в школі;
5. Відкривати і закривати двері квартири;
6. Чітко відповідати на запитання дорослих;
8. Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов'язків. Надавайте розумну допомогу у їх виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою і силою, а добрим словом, підтримкою, посадою, терпінням і ласкою.
9. Не акцентуйте увагу лише на навчанні. Дитинство у 6 років не закінчується.
Скоро до школи. Яку дитину можна назвати готовою до навчання у школі?
Психологічна готовність до навчання у школі не полягає в умінні читати і писати. Дітям до школи читання і письмо у кращому разі не шкодять, цифри і літери сприймаються ними як чергова частинка навколишнього світу, і діти швидко втрачають до них інтерес. Надмірний обсяг інформації не розвиває взагалі нічого.
А для чого ж школа, як не для того, щоб навчити малюка читати, писати, рахувати? Що він робитиме у першому класі? Нудьгуватиме? Розважатиметься?
Заняття в різних гуртках із підготовки дитини до школи, звісно, розширює кругозір і загальну обізнаність, але тільки "сильних", здібних дітей. "Слабким" таке навчання до школи найчастіше шкодить, оскільки створює додаткове навантаження на нервову систему, яку діти цього віку витримувати не можуть. Крім того, якщо в дитини до 7 років сформувати неправильні навички читання або письма, її потім неймовірно важко буде перевчити!
Головний пріорітет у питанні освіти дитини на етапі підготовки до школи, як і всього періоду дошкільного дитинства, має належати загальному розвитку дитини. Саме це заезпечує подальшу успішність навчання дитини у школі і означає, що педагоги дошкільних установ і батьки, діти яких ідуть у школу, повинні піклуватися про те, щоб у першокласників були сформовані загальні здібності та якості особистості, необхідні для здійснення принципово нової для них навчальної діяльності.
Серед головних складових поняття "готовність до школи" - розвиток допитливості й пізнавальної діяльності й пізнавальної активності, вміння самостійно і вирішувати прості розумові завдання. Головне в дошкільному навчанні - розвиток потенційної здатності дізнаватися нове, тому на етапі дошкільного дитинства знання, вміння і навички розглядаються не як самоціль, а як засіб розумого розвитку. Їхній обсяг не повинен первищувати вікових можливостей дітей і дублювати шкільні навчальні програми.
Найважливіші показники рівня підготовки дитини до школи:
1. Добре розвинене мовлення;
2. Сприйняття;
3. Наочно - образне мислення, вміння:
- елементарно міркувати;
- порівнянювати предмети, знаходити відмінність і схожість;
- виокремлювати ціле і його частини;
- групувати предмети за його ознаками;
- робити прості висновки й узагальнення тощо.
Важливо, щоб майбутній учень умів спілкуватися з оточуючими, вмів підкорятися вимогам однолітків і дорослого, розуміти, що не все залежить від нього.
Важливо також, щоб дитина вміла керувати своїм тілом, добре рухалася і орієнтувалася в просторі, щоб у неї була розвинена дрібна моторика рук, а також скоординовані рухи очей і рук.
Важливим компонентом готовності до школи є особистісна готовність і бажання дитини прийняли нову соціальну позицію школяра, бажання вчитися, позитивно сприймати образ школи. На жаль, часто батьки не надають належної уваги цього компоненту.
Змістовна складність зауваженої проблеми полягає у тому, що у багатьох дітей не складається об'єктивне уявлення про школу: воно або надто ідеалізується, неадекватно оптимістичне, або надто негативне: школа викликає побоювання (як щось чуже, тривожне, небезпечне).
Коментарi